Парфуми з ароматами космосу та Місяця

📌Де: Житомир, Музей космонавтики ім. Корольова.

Про експозицію цього музею можна сміливо сказати «це просто космос» — і ні словом не збрехати. У порівняно невеличкій будівлі зберігається ціла купа винаходів і артефактів про Всесвіт. Наприклад, модулі космічних кораблів, макети «Лунохода-2» у натуральну величину та спускного апарату легендарного «Востока», польотні речі космонавтів, 9 міліграмів місячного ґрунту і космічна їжа у тюбиках.

А один з найцікавіших досвідів можна отримати, понюхавши, як пахнуть космос та Місяць. Ці аромати у співпраці з NASA створив хімік і засновник американської парфумерної компанії Стів Пірс. Базою послугували спогади американських астронавтів, які відчували специфічні запахи від поверхні своїх скафандрів після виходу у відкритий космос. За їхніми словами, космос, наприклад, пахне металом, порохом, спаленим мигдальним печивом, а подекуди — сумішшю смаженого стейка, малини та рому.

Торбан XVIII століття

📌Де: Львів, Львівський історичний музей.

Музика завжди займала особливе місце в житті наших пращурів, тож не дивно, що в експозиціях музеїв по всіх країні можна знайти ледве не цілі оркестри древніх інструментів. У Львівському історичному таких чимало: ліра, мазанка, сопілка, трембіта, навіть орган 1650 року, оздоблений позолотою та розписом. Крім того, зблизька можна роздивитися торбан XVIII століття — рідкісний щипковий інструмент, схожий на бандуру, який був популярним серед української шляхти та козацької старшини. Він з родини лютневих і має додаткові басові струни. До речі, ви насправді могли регулярно бачити торбан — саме він зображений на банкноті у 10 гривень.

Кам’яна плита «Святого воїна»

📌Де: Київ, Національний музей історії України.

Цей артефакт доби Русі музей буквально вирвав з лап лиходіїв. Барельєф був частиною фасаду невідомої кам’яної церкви Галицько-Волинської землі, а датується другою половиною XII — першою половиною XIII століття. На плиті майстерно вирізьблений в романських традиціях образ святого Дмитра Солунського, якого шанували як покровителя воїнів. «Чорні археологи» викрали плиту та намагалися нелегально продати її за 210 тис. грн, але спільними зусиллями правоохоронці та музейники цьому завадили. Два роки артефакт відстежували в онлайні, поки нарешті у 2024-му його не повернули державі. Тож музей все ще святкує, долучайтеся і ви, як мінімум вшанувавши особливу кам’яну плиту поглядом.

950-річна писанка

📌Де: Рівне, Рівненський обласний краєзнавчий музей.

Цілу та неушкоджену стародавню писанку знайшли у 2013 році на березі водосховища на Рівненщині. І це фантастика, адже до того дослідникам траплялися тільки фрагменти старих символічних яєць. Ця ж глиняна знахідка ніби свіжозроблена, з розписом у вигляді хвиль та колосків на поверхні. Тільки радше нагадує не сучасні писанки, а своєрідне брязкальце — порожисте і з камінцем всередині. Самі такі шумові предмети в слов’янській традиції робили на Великдень. За віруваннями наших пращурів, подібні артефакти мали магічні сили, зокрема, оберігали від злих сил і обіцяли гарний врожай. А ще більше про найцікавіші археологічні знахідки саме останніх 15 років читайте у матеріалі.

Житло з кісток мамонта

📌Де: Київ, Національний науково-природничий музей.

Житло мисливців на мамонтів, яке вони збудували із кісток цих самих мамонтів! Ця конструкція точно увійде в топ найбільш дивовижних речей, які ви бачили. Ще у 1965 році прадавню хатину знайшли на стоянці первісних людей поблизу села Межиріч на Черкащині. Знахідці близько 15 тис. років, а складається вона з безлічі черепів, тазових кісток, лопаток і щелеп мамонтів — для будівництва однієї такої оселі могло полягти 70 цих тварин.

Ця конструкція — підтвердження того, що первісні люди вміли використовувати наявні ресурси для власного комфорту та захистку, й вже мали розуміння властивостей різних матеріалів і інтуїтивне відчуття інженерних нюансів. До речі, також навколо такої оселі викопували ями у глині, куди складали їжу, як в холодильник. Приліг на кістку мамонта, дістав щось смачненьке із «холодильника» — навіть десятки тисяч років тому люди на українських землях вміли цінувати комфорт.

Мармуровий бик VI столітті до н.е.

📌Де: Одеса, Одеський археологічний музей.

Цю скульптуру знайшли на східному березі Дністровського лиману на території давньогрецького Ніконія, який нині є частиною українського села Роксолани. Невеличке місто колоністи заснували у VI столітті до н.е., його мешканці активно займалися землеробством, торгівлею та ремісництвом. Підтримували тісні зв’язки з іншими грецькими колоніями Північного Причорномор’я, як-то Істрія та Ольвія, з містами Іонії, Аттики та островами Егейського моря. Ну а бик з мармуру є яскравим прикладом грецької скульптури та матеріальним свідченням того, наскільки розвивалися мистецтво та ремісництво серед давньогрецьких поселень на території України.

Бурштинові хрест і мозаїка

📌Де: Рівне, Музей бурштину як частина Рівненського краєзнавчого музею.

Сонячний камінь, сльоза сонця, перший ювелірний камінь, добутий людиною — так на Рівенщині кажуть про бурштин. Регіон настільки щедрий на цей самоцвіт, що раніше його навіть використовували для розпалу пічки. Місцеві пишаються своїм сонячним каменем, вбачають у ньому сакральне значення та всіляко прославляють — зокрема й в тематичному музеї.

Тут можна дізнатися про історію утворення матеріалу 35-50 млн років тому, порівняти різні відтінки легендарного бурштину Полісся, почути про нюанси його видобутку та застосування у різних сферах життя. Окрема частина експозиції — це різноманітні вироби з каменем: хрести, мозаїки, янголи, навіть корона. В них сльозу сонця поєднують з іншими матеріалами: сріблом, бронзою, шкірою, деревом, бивнем мамонта

Снігоступи сторічної давнини

📌Де: Ужгород, Закарпатський краєзнавчий музей.

Наші пращури виживали взимку як могли, для чого подекуди знаходили досить креативні та інноваційні рішення. У XX столітті ще не було взуття з сучасними підошвами, які не ковзають та забезпечують щеплення, або снігоступів з пластику з металевими елементами. Тому наші предки виготовляли все самостійно — для цього використовували дерев’яний обід у формі кола або еліпса діаметром 30-35 см. Всередині його переплітали мотузками, дротами або ременями, щоб створити опору, а саму конструкцію міцно прив’язували до чоботів.

Робили й варіації з металу, але вони були заважкі для мандрівок на великі відстані. Такий винахід називали по-різному: «снігоходи», «снігоступи» і «лапки». Можливо, остання назва з’явилася тому, що в таких винаходах пересувалися «ведмежим кроком» — так, щоб ноги не торкалися одна одної та допомагаючи собі високою палицею. У музеї є кілька пар таких снігоступів, які датуються початком XX століття, а виготовлені, ймовірно, в селі Осій на Іршавщині.

Казан з першого відомого міста України

📌Де: Миколаїв, Миколаївський обласний краєзнавчий музей.

Бронзова посудина на 86 літрів ніби створена для того, щоб по вінця наповнити її борщем і влаштувати собі найкращий тиждень у житті. Знайшли казан у 1930 році на перетині річок Південний Буг та Інгул на Миколаївщині, де у XIII–X ст. до н. е. розташовувалося поселення Білозерської культури — Дикий Сад. За деякими даними, саме тут знаходилося «місто людей кімерійських» — перше поселення на території України, що згадується в письмових джерелах. Його мешканці активно займалися землеробством, скотарством та промислами. А особливо старалися ремісники, які для потреби громади створювали вироби з кістки, каменю та керамічних матеріалів. 

І, звісно, з бронзи — в колекції музею є багато подібних артефактів, наприклад, ножі, наконечники списів, сокири-кельти тощо. Гігантський казан, як кажуть фахівці, зроблений з карпатської сировини й займає окреме важливе місце у серці музейників. Настільки високе, що навіть потрапив на новий логотип установи. А більше про визначні артефакти Миколаївського краєзнавчого музею варто прочитати в цьому матеріалі.

Сарматське золото

📌Де: Вінниця, Вінницький обласний краєзнавчий музей.

У фондах музею ціла скарбниця ювелірних виробів сарматів — кочового народу, який проживав на території сучасної України з II-III століття до н.е до IV століття н.е. У 1984 році київські та вінницькі археологи у кургані за селом Пороги натрапили на поховання сарматського царя Інесмея. У могильнику правителя знайшли фантастичної цінності артефакти. Наприклад, золоту гривну — прикрасу на шию з двома конячими головами у центрі, які цілують сонце.

Сам Інесмей був у червоному шкіряному одязі, розшитому золотими циліндрами. Також при ньому були два пояси з золотими бляхами, на яких зображена досить гостросюжетна історія: людина з розкосими очима та чубом на голові сидить в закритому халаті за пантерою і тримає за лапи двох грифонів, які шматують іншу тварину. Крім того, є великий меч у дерев’яних піхвах, оздоблених червоною шкірою та золотими накладками у вигляді спокійного безгривого лева. На руків’ї ж зброї лев стрибає.

Поруч із царем знайшли також жіноче поховання, а разом з ним — золоті прикраси: скроневі підвіски зі скляними вставками, намисто з підвісом-метеликом, накладки, нашиті на комір сукні. Ймовірно, це була дружина царя Інесмея. 

Загалом поховання настільки всіх вразило, що пару років тому на Вінничині навіть поставили Інесмею пам’ятник.

Меч Святослава

📌Де: Запоріжжя, Національний заповідник Хортиця.

У 2011 році простий запорізький рибалка витяг із Дніпровських глибин якийсь іржаву залізяку. Цей чоловік і не здогадувався, що випадково знайшов артефакт, який врешті переполошив усіх археологів. Зараз цю залізяку ідентифікують як ймовірний меч князя Святослава — того самого, який батько Володимира Великого і який загинув у бою з печенігами у 972 році саме поблизу острова Хортиця. Зброя має довжину майже в метр й прикрашена орнаментом, золотом, сріблом і міддю. Крім того, реставратори знайшли на клинку напис «ULFBERHT» (Ульфберт), що було таким собі логотипом найбільш жаданого виробника озброєння Середньовіччя.

Трипільські «біноклі»

📌Де: Львів, Львівський історичний музей.

Першим ці загадкові посудини у 1896 році у селі Трипілля на Київщині виявив видатний український археолог і дослідник Вікентій Хвойка. Серед різноманітної кераміки він знайшов два з’єднані між собою циліндри з чашами зверху та знизу — іноді з наскрізними отворами. І хоч пан Хвойка одразу охрестив предмет епохи енеоліту «біноклями», досі точно ніхто не знає, для чого він використовувався трипільцями. Але версії, звичайно, є.

Одна з них крутиться навколо того, що трипільці були землеробською спільнотою, тому могли використовувати ці посудини для зрошення землі. Ніби під час обрядів на багатий врожай через них поливали землю, символічно наповнюючи її. Ще одна версія — також про ритуали. Вона каже, що на біноклі натягували шкіру і перетворювали таким чином їх на барабани, щоб грати під час обрядів. Інший популярний варіант — астрономічний. Немов би цей предмет і дійсно був біноклем, щоб через цього спостерігати за небесними тілами. Проте що з цього правда і чи хоча б наблизилися до неї вчені — все ще загадка.

Кам’яні баби кочівників

📌Де: Дніпро, Дніпропетровський національний історичний музей.

Так називають кам’яні статуї з пісковику або вапняку, які зображують людські фігури та іноді сягають аж чотирьох метрів. Ці монументальні скульптури створені кочівниками — від невідомих племен древності через скіфів і до половців вже у XI-XIII століттях. Зазвичай такі статуї виконували роль культових об’єктів для релігійних обрядів і вшанування пам’яті предків і встановлювалися на курганах або святилищах. При тому фігури могли бути й жіночими, і зображувати чоловіків-воїнів. Вони оздоблювалися різними візуальними деталями: зброєю, прикрасами, атрибутами влади, предметами побуту тощо. Такі нюанси допомагають дослідникам краще вивчити культуру, побут і традиції половців.

Раніше найбільша колекція кам’яних скульптур кочівників знаходилася на території Луганського національного університету. Але в якому вона стані зараз — достеменно невідомо. Тож першість цілком могло перехопити зібрання Дніпропетровського національного історичного музею ім. Яворницького — там ще у 2018-му могли похвалитися ювілейним сотим таким експонатом. Втім, повномасштабне вторгнення наклало свій відбиток навіть на тисячолітні кам’яні статуї — для безпеки деякі з них заховали у кевларові короби.

Кістяна сопілка доби палеоліту

📌Де: Львів, Львівський історичний музей.

Цьому музичному інструменту — понад 20 тис. років. Сопілка виготовлена з кістки великої тварини, а саме її існування означає, що первісні люди вміли створювати функціональні вироби не тільки для побуту та виживання, а й для творчості. Інструмент має кілька невеличких отворів для зміни висоти музики, тобто майстри знали ще й основи акустики.

Крім того, сопілка виконувала й ритуальну роль, адже у давніх суспільствах музика часто супроводжувала обряди, як-то полювання, лікування, спілкування з надприродними силами. Фахівці вважають, що мелодії, які виконували на цьому інструменті, символічно відображали ритм природи та заклики до духів.

Скіфська пектораль

📌Де: Київ, Музей історичних коштовностей.

Одна з головних знахідок всієї світової археології 20 століття. Цей артефакт датується другою половиною IV століття до н.е. Масивне нагрудне кільце діаметром 30,6 см і вагою 1 кг з чистого золота виготовили для скіфської знаті грецькі майстри. Прикраса має три яруси, кожен з яких оздоблений фігурними композиціями. Посередині верхнього знаходяться двоє чоловіків, які розтягують хутро і ніби готуються до обряду. Біля них худоба, яку доять слуги. Середній ярус зображує птахів серед квітів і рослин, а нижній — сцени шматування коней грифонами та нападу леопарда з левом на оленя та кабана. Робота над деталями настільки філігранна та вишукана, що досі вважається взірцем ювелірної справи.  

Пектораль у 1971 році знайшов видатний археолог Борис Мозолевський під час розкопок в кургані Товста Могила на Дніпровщині. Це не тільки унікальний витвір мистецтва, а й погляд за лаштунки світогляду скіфського народу — з гармонією природи, боротьбою добра проти зла та циклічністю життя.

Козацькі клейноди

📌Де: Київ, Музей гетьманства.

У колекції Музею гетьманства зберігаються символи влади українського козацтва. Зокрема, це декілька булав (є оригінали та копії), що належали різним гетьманам та уособлювали собою лідерство та авторитет. Також відвідувачі можуть побачити пернач — різновид булави, що виглядає як металева голівка з гострими виступами на руків’ї (до речі, про бойові традиції українських воїнів варто почитати тут). Перначі вказували на високій ранг у військовій ієрархії, бо були атрибутами полковників. В музеї є кілька таких експонатів, різноманітних форм та технік. Ще один символ могутності гетьманів — бунчук. Дерев’яна палиця з прив’язаним до неї волосом коня чи яка, яка уособлює єдність та силу. У музеї є бунчуки, які належали видатним українським діячам, і їхні репліки.

Ходіть в українські музеї, дивуйтеся та пишайтеся!